ЛІЗИНОПРИЛ

Таблетки по 5 мг № 10х3 у блістерах, № 30 у флаконах (фасування із in bulk фірми-виробника ЛОК-БЕТА Фармасьютiкалс (І) ПВТ. ЛТД., Індія)

 

Производитель:ТОВ "Авант", м. Київ

Міжнародна назва:Lisinopril

ATC класифікація:C09AA03

Русское название:ЛИЗИНОПРИЛ

Інструкція

для медичного застосування препарату

 

ЛІЗИНОПРИЛ

(LISINOPRILUM)

 

 

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату еквівалентно лізиноприлу 5 мг, 10 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, заліза оксид.

Лікарська форма.

Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Монотерапія та/або комбінована терапія.

-         Артеріальна гіпертензія;

-         хронічна серцева недостатність;

-         гострий інфаркт міокарда при відсутності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск понад 100 мм рт.ст.);

-         діабетична нефропатія у пацієнтів з інсулінзалежним та цукровим діабетом 2 типу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до Лізиноприлу або до будь-якої з допоміжних речовин, або будь-які інші інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк, у т.ч. пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ в анамнезі, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке, кардіогенний шок, гіповолемія, гострий інфаркт міокарда (систолічний тиск нижче 90 мм рт.ст.), стеноз ниркової артерії, ниркова недостатність, стан після трансплантації нирки, протеїнурія понад 500 мг/24 год, стеноз аорти, гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку, мітральний стеноз, первинний гіперальдостеронізм, вагітність та період годування груддю, дитячий вік до 18 років.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують внутрішньо 1 раз на день вранці, незалежно від прийому їжі в один і той самий час, запиваючи достатньою кількістю води.

Дозу та курс лікування встановлює лікар індивідуально залежно від тяжкості захворювання, стану функції нирок та супутньої терапії.

Артеріальна гіпертензія. Для пацієнтів, які не отримували інші антигіпертензивні засоби,

рекомендована початкова доза складає 2,5 мг 1 раз на добу. Для досягнення максимального ефекту

необхідно провести 2-4 тижневий курс лікування Лізиноприлом і тільки після цього вирішувати питання про збільшення дози. При недостатньому терапевтичному ефекті дозу можна поступово, протягом тижня, збільшити до 10-20 мг 1 раз на добу, у залежності від клінічної ситуації. Зазвичай добова підтримуюча доза складає 10-20 мг. Максимальна добова доза складає 40 мг на день.

Якщо така доза не дає задовільного гіпотензивного ефекту, можна додатково призначити інший антигіпертензивний препарат з іншої фармакотерапевтичної групи за затвердженими схемами.

Серцева недостатність. У пацієнтів із хронічною застойною серцевою недостатністю лікування розпочинають з призначення препарату у дозі 2,5 мг 1 раз на добу. У процесі лікування дану дозу поступово підвищують залежно від терапевтичної відповіді та індивідуальної реакції пацієнта на призначене лікування. Рекомендована терапевтична доза складає 20 мг 1 раз на добу.

Гострий інфаркт міокарда. У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегменту ST Лізиноприл призначають протягом 24 годин після появи перших симптомів захворювання (за умови відсутності протипоказань). Початкова доза складає 5 мг 1 раз на добу, терапевтична – 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам із артеріальним систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., лікування слід розпочати з дози 2,5 мг 1 раз на добу. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії (артеріальний систолічний тиск менше 100 мм рт.ст.) терапевтична доза не повина перевищувати 5 мг 1 раз на добу, при необхідності дозу потрібно зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому Лізиноприлу у дозі 2,5 мг артеріальний систолічний тиск протягом 1 години залишається нижче 90 мм рт.ст., препарат слід відмінити. Рекомендований термін лікування Лізиноприлом у підтримуючій дозі 10 мг на добу складає  6 тижнів, після чого потрібно переоцінити необхідність подальшого прийому препарату.  При дисфункції лівого шлуночка лікування слід продовжувати у дозі 10-20 мг 1 раз на добу.

Цукровий діабет та нефропатія. У пацієнтів із інсулінзалежним цукровим діабетом лікування слід розпочинати з низьких доз та проводити під контролем лікаря.

У пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та початковою стадією нефропатії стартова доза Лізиноприлу складає 10 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг 1 раз на добу.

Хворі з нирковою недостатністю. Дозовий режим у пацієнтів з нирковою недостатністю потрібно корегувати відповідно до показників функції нирок.

Дозу розраховують у відповідності до значень рівня кліренсу креатиніну або рівня креатиніну:

 

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза, мг/добу

30-70

5-10

10-30

сиворотці крові до 300 мкмоль/л)

2,5-5

менше 10 (включаючи хворих,

які лікувалися гемодіалізом)

 

 

2,5

Не потрібно перевищувати максимальну добову дозу 20 мг, а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв – 10 мг на добу.

В окремих випадках даній категорії пацієнтів доцільно подовжувати інтервали між прийомами препарату (1 раз на 2 доби). При необхідності призначення препарату у дозі 2,5 мг застосовується інша лікарська форма.

Побічні реакції.

Зазвичай Лізиноприл добре переноситься. Більшість побічних ефектів слабко або помірно виражені та не потребують відміни препарату.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з гіпонатріємією, дегідратацією, серцевою недостатністю), ортастатичні реакції, що супроводжуються запамороченням, слабкістю, порушенням зору та непритомністю.                        Є повідомлення про розвиток тахікардії або брадикардії та інших порушень серцевого ритму, болі за грудиною (при вираженій артеріальній гіпотензії), васкуліту, інсульту, інфаркта міокарда, феномен Рейно, серцебиття.

У пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можлива (особливо у перші 24 години) атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня, виражена артеріальна гіпотензія, дегідратація, кардіогенний шок.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, пієлонефрит, дизурія, олігурія, анурія, уремія; протеїнурія, сечові набряки.

З боку репродуктивної системи: послаблення лібідо, імпотенція, гінекомастія.

З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхіт, задишка, бронхоспазм, пароксизмальне постуральне диспное, синусит, риніт та глосит. В окремих випадках можливе виникнення еозинофільної пневмонії, емболії та інфаркту легень, кровохаркання, астми, плеврального випоту.

З боку травного тракту: диспепсія, біль у животі, глосит, сухість у роті, нудота, блювання, гастралгія, анорексія, запор та діарея. Є повідомлення про порушення функції печінки з пошкодженням та некрозом гепатоцитів, розвитком гепатоцелюлярного або холестатичного гепатиту, жовтяниці, печінкової недостатності та панкреатиту.

Алергічні та імунологічні реакції: відчуття жару, гіперемія шкіри, свербіж, висипання, кропив’янка, набряк слизових оболонок. В окремих випадках – ангіоневротичний набряк губ, обличчя, гортані, глотки та/або кінцівок, пропасниця, аутоімунні захворювання.

З боку шкіри і підкліткової клітковини: потовиділення, поліморфна алопеція, фотосенсибілізація, пемфігус. Зафіксовані серйозні шкірні реакції, а саме пухирчатка, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. У поодиноких випадках – псоріазоподібні зміни шкіри, еритема, оніхолізис, шкірна псевдолімфома.

З боку опорно-рухової  системи: міалгія, артралгія та/або артрит.

З боку системи крові: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, лейкоцитоз, еозинофілія, в окремих випадках – нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, зниження гематокритного числа, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

З боку нервової системи: порушення сну, сонливість, безсоння, зниження пам’яті, парастезії, астенія, атаксія, периферична нейропатія, тремор, шум у вухах, дисгевзія; дуже рідко – сплутаність свідомості, транзиторне порушення мозкового кровообігу, судомні посіпування м’язів кінцівок та губ.

З боку психіки: нервозність, дратівливість, депресія.

З боку органа зору: диплопія, фотофобія, зниження гостроти зору.

Зміна лабораторних показників: підвищення рівня креатиніну та азоту сечовини сироватки крові, порушення електролітного балансу (гіперкаліємія, гіпонатріємія); тимчасове підвищення ШОЕ, функціональних печінкових проб-активності АсАТ, АлАТ та рівня білірубіну у сироватці крові, рідко – гіперурикемія та позитивний тест на антинуклеарні антитіла.

Загальні прояви: головний біль, підвищена втомлюваність, запаморочення.

Інші: збільшення маси тіла, розвиток інфекцій, включаючи Herpes zoster, цукровий діабет.

Передозування.

Можливе різке зниження артеріального тиску з порушенням перфузії життєвоважливих органів, шок, порушення електролітного балансу крові, гостра ниркова недостатність, тахікардія, гіпервентиляція, серцебиття, брадикардія, запаморочення, кашель та тривожність.

Лікування. Відмінити препарат. При збереженій свідомості слід промити шлунок, застосувати активоване вугілля або інші ентеросорбенти, вкласти пацієнта на спину у горизонтальне положення з низьким підголовником, відведеною у бік головою та припідняти догори ноги.

При значному передозуванні пацієнт підлягає негайній госпіталізації для проведення інтенсивних методів детоксикації. Проводять симптоматичну терапію, направлену на підтримання адекватного перфузійного тиску, дихання та кровообігу, відновлення об’єму циркулюючої крові та функції нирок. Ефективним є застосування гемодіалізу, але при цьому не можна застосовувати поліакрилонітрильні металсульфонатні високопроточні мембрани, наприклад, AN 69. Необхідно постійно контролювати показники життєвоважливих функцій, концентрацію сивороткових електролітів та креатиніну.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не призначають у період вагітності. Якщо пацієнтка продовжує терапію інгібіторами АПФ, перед плануванням вагітності дану терапію необхідно змінити на альтернативне антигіпертензивне лікування препаратами, які мають відповідний профіль безпеки при застосуванні під час вагітності.

Коли встановлена вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно призупинити і при необхідності розпочати альтернативне лікування.

Немовлят, матері яких застосовували інгібітори АПФ, необхідно уважно спостерігати, у зв’язку з можливістю розвитку артеріальної гіпотензії.

Невідомо, чи Лізиноприл потрапляє у грудне молоко, тому його не призначають у період годування груддю або при гострій необхідності застосування препарату припиняють годування.

 

 

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не були повністю підтверджені, тому

застосування Лізиноприлу дітям не рекомендується.

Особливості застосування.

До початку лікування Лізиноприлом при можливості слід нормалізувати рівень натрію і/або відновити втрачений об'єм рідини.

Під час лікування Лізиноприлом, особливо при прийомі початкової дози, необхідний регулярний контроль артеріального тиску, функції нирок, показників гемограми, маси тіла, а також рівня білка у плазмі крові, сечовини, креатиніну та дотримуватись дієти.

Перед застосуванням препарату слід ретельно оцінити співвідношення ризик/користь у наступних випадках.

Гіперчутливість. Особливо обережно призначати препарат хворим із гіперчутливістю та алергічними реакціями в анамнезі (анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк). Існують повідомлення про розвиток тяжких, а інколи і фатальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. Виникнення таких реакцій найбільш імовірне в осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі.

При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції, що супроводжуються набряком язика, голосової щилини, гортані, потребують негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. У невідкладному порядку при відсутності венозного доступу розпочинають лікування з підшкірного введення 0,3-0,5 мл 0,18 % розчину адреналіну. При відсутності адреналіну внутрішньом’язово вводять один із перерахованих глюкокортикостероїдів: 60-120 мг розчину преднізолону (2-4 ампули по 30 мг в 1 мл), 12‑20 мг дексаметазону (3-5 ампул по 4 мг в 1 мл), 100-250 мг суспензії гідрокортизону ацетату (4-5 ампул 2,5 % суспензії по 2 мл, дозу слід розділити на 2 окремі введення). За показаннями застосовують оксигенотерапію, забезпечують прохідність дихальних шляхів, включаючи інтубацію або трахеостомію.

Захворювання серцево-судинної системи. Лізиноприл потрібно з особливою обережністю          (в умовах стаціонару) призначати пацієнтам із злоякісною артеріальною гіпертензією або артеріальною гіпертензією ниркового генезу та при станах, що супроводжуються зниженням ОЦК:

– у пацієнтів із гіповолемією, гіпонатріємією, що виникли внаслідок застосування діуретиків, безсольової дієти, профузної діареї та/або блювання, а також після діалізу, можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках слід компенсувати втрату рідини та солей до початку лікування Лізиноприлом та забезпечити адекватне медичне спостереження. Є сенс відмінити діуретики або знизити їхню дозу за 2‑3 доби до початку лікування інгібіторами АПФ, але, якщо це неможливо, лікування препаратом потрібно розпочати з мінімально рекомендоної дози (2,5 мг);

– у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю може виникнути артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози. При застосуванні препарату у великих дозах можуть виникнути випадки підвищення концентрації калію, креатиніну, сечовини та небілкового азоту у сироватці крові.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії необхідно знизити дозу Лізиноприлу або відмінити препарат. Виникнення артеріальної гіпотензії та підвищення функціональних ниркових проб після прийому препарату не виключає можливість його застосування у подальшому, однак потребує зниження початкової дози та поетапного підбору підтримуючої дози;

– у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST лікування слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання за умови стабільної гемодинаміки без проявів кардіогенного шоку (систолічний тиск понад 100 мм рт.ст.), відсутності гіповолемії та ниркової недостатності;

– у пацієнтів із вираженим аортальним або мітральним стенозом, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією та іншими захворюваннями, що затруднюють відток крові з порожнин серця, цереброваскулярною недостатністю потрібно забезпечити ретельний медичний нагляд.

Захворювання ендокринної системи. При інсулінзалежному цукровому діабеті (у зв’язку з тенденцією до гіперкаліємії) лікування Лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз та проводити під наглядом лікаря.

При наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ неефективні, у зв’язку з цим застосовувати їх у цьому випадку не рекомендується.

При гіпоренінемічному гіпоальдостеронізмі, що найчастіше розвивається у пацієнтів літнього віку з діабетичною нефропатією, можлива тяжка гіперкаліємія.

Захворювання сечостатевої системи. У пацієнтів з нирковою недостатністю, двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після трансплантації нирок під час лікування Лізиноприлом потрібно забезпечити ретельний медичний нагляд.         У даних пацієнтів можливе підвищення рівня креатиніну та азоту сечовини у сироватці крові, гіперкаліємія та гіпонатріємія, зрідка – протеїнурія. Потрібно проводити корекцію дози відповідно до показників функції нирок.

Лізиноприл може застосовуватися для лікування початкових стадій діабетичної нефропатії у норматинзивних пацієнтів та пацієнтів із артеріальною гіпертензією при появі мікроальбумінурії (30-300 мг/24 год).

Не рекомендується застосування препарату у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі з використанням діалізних мембран з високою проникністю у зв’язку з ризиком виникнення анафілактоїдних реакцій.

Якщо хворому попередньо проводили діуретичну терапію, то прийом таких препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування Лізиноприлу. Коли це неможливо, то початкова доза Лізиноприлу не повинна перевищувати 5 мг на день. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом кількох годин (максимальна дія досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія.

Захворювання травної системи. Слід обережно застосовувати Лізиноприл пацієнтам із печінковою недостатністю. Є повідомлення про випадки холестатичної жовтяниці з прогресуванням у фульмінантний некроз.

Якщо у пацієнта розвинулася жовтяниця або незначно підвищилися рівні печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити та забезпечити пацієнту суворий ретельний нагляд.

Захворювання з боку скелетно-м’язової системи, аутоімунні та алергічні захворювання. Під час терапії препаратом можливе погіршення перебігу хвороби Рейно. У пацієнтів із колагенозами, подагрою, пригніченням функції кісткового мозку можливе виникнення побічних реакцій. Потрібно переоцінити співвідношення ризик/користь. У випадку застосування препарату пацієнтам слід забезпечити ретельне медичне спостереження та проводити адекватний моніторинг лабораторних показників.

У випадку розвитку тяжких шкірних реакцій застосування преперату слід припинити.

При супутньому лікуванні алергічних станів застосування препарату не рекомендується.

Порушення водно-електролітного балансу та інших лабораторних показників. До початку лікавання Лізиноприлом у пацієнтів із порушенням показників водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану та функціональних показників діяльності нирок та печінки, при гіперурекемії потрібно провести їх відповідну корекцію в умовах стаціонару.

У період лікування препаратом може виникнути гіперкаліємія, рідко – підвищення рівня креатиніну, протеїнурія, особливо у пацієнтів із нирковою та/або серцевою недостатністю, що потребує ретельного лабораторного контролю.

Слід дуже обережно призначати Лізиноприл пацієнтам із підвищеним рівнем креатиніну у сироватці крові (150-180 мкмоль/л).

У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю розвивається гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпокальціємія, гіперфосфатемія та гіпермагніємія.

При розвитку даних ускладнень потрібно відмінити препарат, госпіталізувати пацієнта та привести порушені показники до норми.

Застосування при загальній анестезії. До проведення анестезії слід попередити анестезіолога (хірурга) про прийом препарату. При необхідності проведення загального знеболення пацієнту, який лікується Лізиноприлом, останній необхідно відмінити за 3 доби до анестезії. Якщо після прийому препарату минуло менше 72 годин, то під час наркозу потрібно врахувати більший ризик виникнення побічних реакцій з боку серцево-судинної системи.

Застосування пацієнтам літнього віку. При застосуванні Лізиноприлу пацієнтам літнього віку можлива підвищена чутливість до препарату (ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ортостатичних реакцій) навіть при призначенні рекомендованих доз препарату. Потрібно враховувати підвищену чутливість та розпочинати лікування з малих доз, та поступово у процесі лікування проводити корекцію дози шляхом індивідуального підбору оптимальної клінічно діючої добової дози.

Інші застереження. Під час лікування Лізиноприлом потрібно бути обережним при фізичних навантаженнях, особливо у спекотну погоду, у зв’язку з ризиком розвитку дегідратації та підвищення антигіпертензивного ефекту у результаті зниження ОЦК.

Новонароджених, матері котрих під час вагітності застосовували Лізиноприл, слід обстежити на предмет розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії, гіперкаліємії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час застосування препарату можливе виникнення запаморочення, артеріальної гіпотензії, особливо на початку терапії.

У період лікування Лізиноприлом слід утримуватися від керування транспортом та виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують концентрації уваги та підвищеної швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні Лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами (блокатори альфа-, бета-адренорецепторів, антагоністи іонів кальцію, блокатори рецепторів ангіотензину-ІІ) потенціюється гіпотензивний ефект препарату.

При комбінованому застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами потрібно розпочинати лікування Лізиноприлом з низьких доз та ретельно контролювати артеріальний тиск та пульс (не менше 3 разів на добу) та/або перебувати під наглядом лікаря.

Між різними представниками групи інгібіторів АПФ можлива перехресна чутливість.

При застосуванні Лізиноприлу з діуретиками (фуросемід, манітол, етакринова кислота, спіронолактон, триамтерен, амилорид) посилюється антигіпертензивна дія препарату, що може призвести до значного зниження артеріального тиску. Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, амилорид) може призвести до розвитку гіперкаліємії.

Гіперкаліємія наймовірніше може розвинутися у пацієнтів із нирковою недостатністю та цукровим діабетом та може бути спровокована прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, що містять калій.

Потрібно з особливою безпекою призначати препарат з діуретиками, особливо пацієнтам із захворюванням нирок та людям літнього віку. Під час терапії потрібно слідкувати за артеріальним тиском та своєчасно контролювати рівень електролітів (калію, натрію, хлору, кальцію) та функціональних ниркових проб у плазмі крові.

При застосуванні Лізиноприлу із засобами для наркозу, міорелаксантами, що мають гіпотензивну дію, наркотичними аналгетиками, снодійними засобами та антидепресантами посилюється гіпотензивний ефект препарату.

У випадку одночасного застосування з анестетиками, що мають гіпотензивну дію, під час наркозу Лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, підвищуючи (вторинно) активність реніну плазми крові, що призводить до значних коливань артеріального тиску під час операції. У випадку, якщо після прийому Лізиноприлу минуло менше 72 годин і є необхідність проведення анестезії, у предопераційному періоді або під час операції потрібно збільшити ОЦК, призначивши сольові колоїдні, кристалоїдні та плазмозамінюючі розчини.

Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. На фоні дії алкоголю можливе посилення гіпотензивної дії препарату. Потрібно уникати застосування етанолу під час лікування Лізиноприлом або не приймати Лізиноприл упродовж 1 доби після застосування етанолу.

При сумісному застосуванні з тромболітиками (стрептокіназа, металізе, актилізе тощо) існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Потрібно обережно призначати Лізиноприл пацієнтам, яким вводився тромболітик упродовж 6-12 годин після введення останнього.

Пероральні гіпоглікемічні засоби (похідні сульфонілсечовини – метформін, бігуаніди – глібенкламід тощо) та інсулін при сумісному застосуванні з Лізиноприлом можуть посилювати гіпотензивний ефект у перші тижні комбінованої терапії.

При одночасному застосуванні з естрогенами, за рахунок затримки рідини в організмі, може знизитися антигіпертензивна дія препарату.

Симпатоміметики (адреналін, норадреналін, мезатон, ефедрин) значно послаблюють антигіпертензивну дію Лізиноприлу.

Антигіпертензивний ефект Лізиноприлу знижується при значному застосуванні натрію хлориду.

Прийом антацидних засобів, колестераміну, сорбентів знижують всмоктування Лізиноприлу зі шлунково-кишкового тракту, що може знизити гіпотензивний ефект препарату. У випадку необхідності застосування сорбентів та антацидних засобів, останні потрібно прийняти за 1,5-2 години до застосування Лізиноприлу.

При сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ), особливо з індометацином, останній знижує антигіпертензивний ефект Лізиноприлу. При даних комбінаціях можливі порушення функції нирок, підвищення рівня калію у сироватці крові. При необхідності комбінованого застосування з НПЗЗ потрібно контролювати стан функції нирок та рівень калію у сироватці крові.

При застосуванні Лізиноприлу з препаратами літію (літію карбонат, мікаліт, літоніт тощо) можлива затримка елімінації літію з організму та підвищення ризику розвитку його токсичних ефектів (кардіотоксичного, нейротоксичного). У даному випадку потрібно проконсультуватися з лікарем щодо режиму дозування обох препаратів.

При застосуванні з засобами, що мають мієлосупресивну дію, підвищується ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди, прокаїномід при одночасному застосуванні з Лізиноприлом можуть призводити до розвитку лейкопенії.

При проведенні діалізної терапії та одночасного застосування Лізиноприлу існує ризик виникнення анафілактоїдних реакцій при використанні високопроточних поліакрилонітрильних металсульфонатних мембран (наприклад, AN 69).

Лізиноприл можна застосовувати з гліцеролтринітратом для внутрішньовенного або трансдермального використання.

При одночасному застосуванні Лізиноприлу з дигоксином та нітратами клінічно значущих побічних реакцій не зареєстровано.

Препарати золота. При сумісному застосуванні інгібітора АПФ з препаратами золота можуть виникати поодинокі нітритні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію, спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (нітрію ауротималат)) та сумісне з інгібітором АПФ.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лізиноприл – інгібітор АПФ, блокує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ. Знижує концентрацію у крові ангіотензину ІІ, альдостерону, зменшує утворення аргинін-вазопресину та ендотиліну-І, що мають вазоконстрикторні дії. Препарат протидіє деградації брадикініну та підвищує концентрацію ендогенних простагландинів, що мають судинорозширювальну дію. Інгібує тканинну ренін-ангіотензинову систему серця, при тривалому застосуванні попереджує гіпертрофію міокарда та дилятацію шлуночків серця або сприяє їхньому зворотньому розвитку. При системному застосуванні поступово знижується артеріальний систолічний та діастолічний тиск, загальний периферичний судинний опір, опір судин нирок, покращується кровообіг у нирках, пост- та преднавантаження на серце, тиск у малому колі кровообігу та опір судин легень, збільшується серцевий викид, підвищується толерантність до фізичного навантаження. Лізиноприл підвищує (вторинно) активність реніну плазми крові.

При тривалому застосуванні знижує імовірність розвитку повторного інфаркту міокарда, порушень коронарного кровообігу та ішемії міокарда.

У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю Лізиноприл у високих дозах (35 мг) знижує загальну смертність на 12 %, а також зменшує кількість госпіталізацій з приводу декомпенсації серцевої недостатності на 24 %.

Антигіпертензивний ефект проявляється через 1-2 години після перорального прийому, максимальний ефект – приблизно через 6 годин. Стабілізацію терапевтичного ефекту відзначають через 3-4 тижня. Оптимальний антигіпертензивний ефект Лізиноприлу розвивається при систематичному довготривалому застосуванні впродовж 1-2 місяців.

Синдром відміни не реєстрували.

Фармакокінетика. Після перорального прийому зі шлунково-кишкового тракту абсорбується 25 % (6-60 %) прийнятої дози Лізиноприлу. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату. Біодоступність складає 25 %. Максимальна концентрація у крові досягається впродовж          7 годин та складає 90 нг/мл. Зв’язок з білками плазми крові становить 6-10 %.

Не метаболізується. Екскретується нирками у незмінному вигляді. Кліренс Лізиноприлу у здорових осіб складає 50 мл/хв. Період напіввиведення у пацієнтів із нормальною функцією нирок складає 12 годин.

Лізиноприл проникає крізь плацентарний бар’єр та незначно через гематоенцефалічний бар’єр, не кумулюється у тканинах.

У пацієнтів із печінковою недостатністю дещо зменшується абсорбція Лізиноприлу та незначно зменшується кліренс.

У пацієнтів із нирковою недостатністю при зниженні кліренсу креатиніну менше 30 мл/хвилину значно подовжується період напіввиведення, максимальна концентрація у плазмі крові препарату та тривалість дії.

У пацієнтів літнього віку концентрація у плазмі крові та AUC підвищується приблизно у 2 рази.

Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Протягом 4 годин терапії гемодіалізом концентрація препарату у плазмі крові зменшується у середньому до 60 %.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки рожевого або світло-рожевого кольору. Допускаються вкраплення.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 0С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток по 5 мг, 10 мг, 20 мг у блістері, по 3 блістери у пачці.

По 30 таблеток по 5 мг, 10 мг, 20 мг у флаконі.

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

ТОВ «АВАНТ», Україна  (фасування із форми in bulk фірми-виробника "ЛОК-БЕТА Фармасьютікалс (I) ПВТ.ЛТД.", Індія).

Місцезнаходження.

Україна, 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

Телефон/факс: (044) 496-19-94; e-mail: avant_pharm@ukr.net.

Copyright © 2008-2010 Довідник лікарських засобів При копіюванні матеріалів, активне, відкрите для індексування, гіперпосилання обов'язкове.